Zwölf Seiten

eng und zierlich


Ask me anything  
Reblogged from theonlymagicleftisart
Reblogged from leivos

by Agoera

(Source: leivos, via arcs)

Reblogged from conradrosetart
conradrosetart:

New muse!!! More in my web: www.conradroset.com

conradrosetart:

New muse!!! More in my web: www.conradroset.com

(via theonlymagicleftisart)

Последняя работница индустрии

телефонного секса где-то в штате Огайо

обслуживает единственного клиента –

внеурочно, по старой памяти, не за деньги.

Бесконечный онлайн, секс-чаты и порносайты

вытеснили их на окраину жизни.

Да и сами уже не те, хотя, как известно,

голос стареет медленнее, чем тело,

а тела они не видели: все эти годы

их страсть оставалась слепой, их близость – дальней.

Можно даже сказать, что они – пуристы

уходящего жанра. В восемь ноль-ноль, начиная

с ожидаемого «What’s your name, baby?»,

она закуривает и, услышав привычный голос,

выдыхает с нежностью: «Nice to meet you, Ricardo».

http://magazines.russ.ru/october/2013/4/st6.html

Reblogged from lauramcphee
lauramcphee:

Portrait d’amoureux, c1950 (Henry Eikan)

lauramcphee:

Portrait d’amoureux, c1950 (Henry Eikan)

Reblogged from kirgiakos

Paul Delvaux
La Ville Lunaire (Lunar City) . c.1944
oil on canvas.

Paul Delvaux

La Ville Lunaire (Lunar City) . c.1944

oil on canvas.

(via surrealchemy)

Я говорю: що з того, що нічого не зрозуміло?
Що з того, що знову доводиться все починати?
Кожна душа обживає собі якесь тіло,
і кожні двері ведуть до якоїсь кімнати.

Кожен простір повен своїми радіопередачами.
З кожного серця ростуть водорості й квіти.
І що з того, що вже тепер можна все передбачити?
Що з того, що ніколи не знаєш, як про це говорити?

Я ж проходив колись ці сутінки цілодобові,
я знаю як боротися з приступами й травмами.
Але й після цього в мене лишилось ще стільки любові,
що я міг би спинити чуму під міськими брамами.

Я ж знаю, як вигасає вогонь у жіночому голосі.
Я сам носив усю цю отруту в своїх кишенях.
Але навіть тепер в мене є ще стільки ніжності й злості,
що я міг би підіймати з могил повішених і прокажених.

Щоби вони йшли за мною золотими ночами –
втомлені клоуни, безборонні сновиди.
Тому що з того, що не знаєш із чого почати?
І що з того, що в нас із тобою нічого не вийде?

А вона слухає мене, легко погойдуючись.
Виходить кудись, потім повертається знову.
Мовчить, у всьому зі мною погоджуючись.
Усміхається, не вірячи жодному моєму слову.

 

 

 

 

Сергій Жадан

Reblogged from tetradia
Это все о нас.

Это все о нас.

про амбивалентность чувств

ты такая красивая в этом платье (рубашке, брюках…),
ты идешь по ахузе (яркону, кинг джордж, адару…),
ты целуешься с небом (ешь ягоды, варишь брюкву…)
ты похожа на нежность (ты пахнешь водой, пожаром…)

ты такая красивая, слышишь ли, слышишь, слышишь?
это просто возможность смотреть на тебя и верить,
что движение сердца внутри это просто мышца -
разжимай-сжимай, открывай-закрывай как двери,

ты выходишь из сердца на улицу (в гости, к черту…),
за тобой закрывается дверь (тишина, коробка…)
я беру себя за руку (глажу себя по горлу…)
говорю себе: тихо-тихо (и робко-робко -

начинается новый день не с твоей печали,
начинается нежность моя не с твоих улыбок,
но вот помнишь город под дымкой туманной вуали?
помнишь город из камня - качался и был так зыбок,

(уплывал под ногами и таял в лучах рассвета)
это правда ведь было и правда ведь было с нами?
я не помню тебя, этот город и прошлое лето,
я не помню (не верю, не жду, не знаю….)

ты такая красивая (слишком, пожалуй, слишком…)
ты такая смешная (лето, такое лето…)
я себя ощущаю опять школяром-мальчишкой
и гвоздики в руках. ненавижу (обожаю) тебя за это.

Марта Яковлева

курит на моей кухне, говорит - черт, вера, вера…
я молчу, думаю - черт, марина, марина.
курим взахлеб, пьем кофе, обсуждаем неверность -
реальную и метафизическую. поговорим и
пойдем спать. а что нам еще остается?
она планирует найти работу или, скажем, мужчину.
я планирую научиться писать и поворачивать солнце
вспять. а еще я люблю марину -
впрочем, об этом я уже говорила и ей, и каждому
кто еще может слушать, кто еще может слышать.
мы гадаем на воске, на куколках, на бумажках,
на рунах… мы говорим - всевышний,
услышь нас, и он ведь наверное слышит?
но почему-то молчит, и мы курим снова….
она говорит - вера, вера. я говорю - тише, тише
конечно, она тебя любит. просто еще не готова
это увидеть, - я говорю ей, и прячу голову в руки,
я говорю ей и длинно, раскатисто выдыхаю:
марина, марина. тысячи километров и буковки в ноутбуке.
господи, пожалей девочек, господи.
им очень больно. знаешь?

Марта Яковлева